Під час голодомору в Україні 32-33 років
щохвилини вмирало 17 людей,
щогодини – 1000,
майже 25 тисяч – щодня.
11 тисяч сіл опустіли.
During the years of forsed femine in 1932-33
17 people died every minute,
1. 000 people died every hour,
Almost 25. 000 people died every day.
11. 000 villages died out
Выдержки из обращения Президента Украины Виктора Ющенка к Укаринской нации на
Украинском
английском
русском
Quotes from the speech of President Victor Uschchenko to Ukrainian nation in
Ukrainian
English
Russian
Голодомор 1932-33 рр.
Україна довго не могла згадувати про голодомор. Десятки років ми говорили про цю трагедію тільки пошепки, зі страхом і відчаєм. Нам тлумачили, що в Україні не було голоду, а був неврожай. Нас привчали, що це вигадка, і старанно приховували правду. Але в кожній українській родині – на Слобожанщині чи на Поліссі, в Криму чи Донбасі – знали, що то був голод.
Велика Ліна Костенко писала:
«Ой ти ж роде мій, роде, родоньку?
Чом бур’ян пішов по городоньку?
Роботящий мій з діда-прадіда,
двір занедбаний, Боже праведний»
Кожного з нас з дитинства вчили святому ставленню до хліба. Моя бабуся збирала зі столу хлібні крихти й наказувала дітям доїдати все до скоринки. Такою є історична пам’ять народу, що пережив божевілля голоду.
Важко збагнути, що за геноцидом стояла політика. Страшно усвідомлювати, що цей експеримент задумався заради одного – знищення свідомої української людини. А полігоном для експерименту було обрано село – колиску української нації.
Голодомор став одним з найжахливіших злочинів в історії людства. Рахунок загиблих йшов на мільйони. Україна втратила чверть свого населення. Щохвилини вмирало 17 людей, щогодини – 1000, майже 25 тисяч – щодня. 11 тисяч сіл опустіли.
Це була справжня війна проти нації. Смерть не розрізняла своїх жертв ні за віком, ні за статтю.
Удар прийшовся на основу нашого духу – родину, віру в Бога і любов до землі. Матері божеволіли і їли своїх дітей, люди проклинали Небо і ниву. Радянський режим знав – тільки так можна було стерти національну пам’ять.
А який народ може жити без пам’яті? Це перекотиполе без коріння. Без роду, без племені. Без минулого і майбутнього. Таким народом легко маніпулювати, його легко зробити рабом.
Гіркі плоди свого безпам’ятства наше суспільство пожинає і сьогодні. Нонсенс – але смерть мільйонів закатованих і досі предмет дискусій: чи то був голод, чи то був неврожай? Чи був то злочин, чи недбальство?
Голодомор – чи не єдина трагедія такого масштабу, за яку ніхто не розкаявся, не вибачився і не поніс покарання.
Для мене цей історичний ланцюг є дуже символічним. 74 роки тому тодішній диктатор Сталін розгорнув кампанію геноциду проти українського народу, аби назавжди вбити національну свідомість.
Рік тому новітні диктатори спробували ліквідувати почуття гідності цілого народу, навіть не сподіваючись, що національна свідомість і патріотизм не знищені. А навпаки, виплекані, врятовані, збережені минулими поколіннями, передані молодим як найцінніший заповіт.
Саме почуття гідності і патріотизму допомогли нам разом відстояти демократію і національну свідомість.
Переконаний: народ, який ігнорує свою історію, не має майбутнього. Я згадую слова Папи Римського Івана Павла ІІ, який сказав: «Усвідомлення помилок минулого спонукає будувати майбутнє». Сьогодні ми запалюємо свічки на вікнах наших осель.
Це – наш обов’язок перед «мертвими, живими і ненародженими».
1932-1933 Genocide Famine
Ukraine could not speak openly about the famine for years. Full of fear and despair, we whispered about this tragedy for decades. We were taught there had been no famine in Ukraine. We were forced to believe we had gathered poor crops. The truth was deliberately concealed. However, each Ukrainian family knew there had been these famines.
The great poetess Lina Kostenko wrote:
My family, my family,
Why have those tall weeds grown around the town?
My house […] is neglected now, my dear God.
We are all taught to respect and appreciate bread. My grandmother used to gather crumbs on the table and ordered her children to eat them. This is a memory of the nation that survived that insane famine.
It is difficult to believe that this genocide was political. It is painful to learn that this experiment was made to eliminate Ukrainians. It was carried out in villages, which have always been the cradle of our nation.
That genocide famine is the greatest atrocity in the history of mankind. Millions of people died. Ukraine lost almost a quarter of its population. Almost twenty-five thousand people died each day. Eleven thousand villages were deserted.
This was a real war against the nation. Death killed the young and the old, men and women.
It shattered our spiritual foundations: family, faith in God, and love for our land. Insane mothers ate their children. We damned our God and cursed our land. The Soviet regime knew the way to erase national memory.
No people can live without their memory. They have no roots. No family and no kin. No past and no future. They can be easily manipulated and enslaved.
We can still see bitter fruits of this forgetfulness. We still senselessly discuss what it was. We cannot agree whether it was a crime or negligence.
No one has apologized for that famine. No one has been punished.
The task of politicians of my generation is to preserve this memory and to spare no effort to make the whole world acknowledge this famine as genocide. As long as it remains unacknowledged, humanity will not see the whole chain of genocides of the twentieth century.
A year ago, modern dictators attempted to eliminate our dignity and patriotism. They did not know these precious values had been cherished and preserved by past generations.
Dignity and patriotism helped us fight for our democracy.
I am convinced that a nation that ignores its history has no future. I recollect the words of Pope John Paul II: “Analyzing mistakes of the past helps build the future.”
Голодомор 1932-33 рр.
Украина долго не могла упоминать о голодоморе. Десятки лет мы говорили об этой трагедии только шепотом, со страхом и отчаянием. Нам толковали, что в Украине не было голода, а был неурожай. Нас приучали, что это выдумка, и старательно скрывали правду. Но в каждой украинской семье – на Слобожанщине или на Полесье, в Крыму или Донбассе – знали, что это был голод.
Великая Лина Костенко писала:
«Ой ти ж роде мій, роде, родоньку?
Чом бур’ян пішов по городоньку?
Роботящий мій з діда-прадіда,
двір занедбаний, Боже праведний»
Каждого из нас с детства учили святому отношению к хлебу. Моя бабушка собирала со стола хлебные крошки и наказывала детям доедать все до корочки. Такова историческая память народа, который пережил безумие голода.
Трудно постичь, что за геноцидом стояла политика. Страшно сознавать, что этот эксперимент задумывался ради одного – уничтожения сознательного украинского человека. А полигоном для эксперимента было избрано село – колыбель украинской нации.
Голодомор стал одним из самых страшных преступлений в истории человечества. Счет погибших шел на миллионы. Украина потеряла четверть своего населения. Каждую минуту умирало 17 людей, каждый час – 1000, почти 25 тысяч – каждый день. 11 тысяч сел опустели.
Это была настоящая война против нации. Смерть не различала своих жертв ни по возрасту, ни по полу.
Удар пришелся на основу нашего духа – семью, веру в Бога и любовь к земле. Матери сходили с ума и ели своих детей, люди проклинали Небо и ниву. Советский режим знал – только так можно было стереть национальную память.
А какой народ может жить без памяти? Это перекати-поле без корней. Без роду, без племени. Без прошлого и будущего. Таким народом легко манипулировать, его легко сделать рабом.
Горькие плоды своего беспамятства наше общество пожинает и сегодня. Нонсенс – но смерть миллионов замученных и до сих пор предмет дискуссий: был ли то голод или же неурожай? Было ли то преступление или халатность?
Голодомор – едва ли не единственная трагедия такого масштаба, за которую никто не раскаялся, не извинился и не понес наказание.
Для меня эта историческая цепь очень символична. 74 года назад тогдашний диктатор Сталин развернул кампанию геноцида против украинского народа, чтобы навсегда убить национальное сознание.
Год назад новейшие диктаторы попробовали ликвидировать чувство достоинства целого народа, даже не надеясь, что национальное сознание и патриотизм не уничтожены. А наоборот, выпестованы, спасены, сохранены прошлыми поколениями, переданы молодым как самое ценное завещание.
Именно чувство достоинства и патриотизма помогли нам вместе отстоять демократию и национальное сознание.
Убежден: народ, игнорирующий свою историю, не имеет будущего. Я вспоминаю слова Папы Римского Иоанна Павла ІІ, который сказал: «Осознание ошибок прошлого побуждает строить будущее». Сегодня мы зажигаем свечи на окнах наших домов.
Это – наша обязанность перед «мертвыми, живыми и неродившимися».
Факт гeноциду українців сталінським рeжимом у 1932—1933 р.
офіційно визнаний урядами
України,
Австралії,
Угорщини,
Ватикану,
Литви,
Естонії,
Італії,
Аргентини,
Канади,
Грузії,
Польщі,
Сполучeних Штатів Амeрики,
Іспанії
Перу
Масштаби трагедії
Території населені українцами у 1918—1920 рр. Матеріали Мирної Конференції в Парижі, 1919
Регіони України, що постраждали від Голодомору.
Зменшення населення в Україні та півдні Росії. 1929—1932
Дослідження Станіслава Кульчицького на базі розсекречених даних перепису 1937 року та демографічної статистики вказують на таке.
Населення УРСР за переписом 1937 року складало 28 388 тис., за переписом 1926 року — 28 926 тис. людей. За 10 років воно скоротилося на 538 тис.
З підрахунку втрат від голоду потрібно виключити очікувану природню смертність 1933 року. Для цього найкраще вважати її рівною середньому арифметичному від показників смертності за 1927—1930 рр. Природня смертність за роки, які передували голодному, становить в середньому 524 тис. людей на рік. Виходячи з відкоригованої народжуваності у 1933 році (621 тис.), одержуємо нормальний приріст за цей рік в 97 тис. людей. Цей приріст п’ятикратно менший, ніж у попередні роки.
Таким чином маємо народжуваність і нормальну смертність за 10 років міжпереписного періоду. Маємо також загальну чисельність населення за обома переписами. Порівняння цих величин дозволяє визначити єдиний невідомий показник — неприродню смертність у 1933 році.
Природній приріст за 1927—1936 рр. становить 4 043 тис. людей. Додаючи до цієї величини різницю в чисельності населення між двома переписами (538 тис.), одержуємо демографічний дефіцит у 4581 тис. людей.
Облік механічного руху населення, який провадився працівниками ЦУНГО СРСР протягом 10-ти років, вказує на від’ємне для України сальдо в 1 343 тис. людей. Статистичні органи визнавали, що він більш неточний, ніж облік природного руху.
Потрібно також врахувати сальдо міграційного балансу, що виводить на 3 238 тис. людей. Цю цифру можна вважати прямими втратами від голоду 1933 року. Вона увібрала в себе неточності в державному обліку природного і особливо механічного руху населення. Деякі історики відмовляються враховувати міжреспубліканське міграційне сальдо, вважаючи його непевною величиною.
Згідно даних демографічної статистики можна зробити висновок, що голод 1932 року в Україні був причиною смерті 144 тис. людей. Цей голод був наслідком конфіскації хлібозаготівель з урожаю 1931 р. і припинився влітку 1932 року, тобто з новим урожаєм. Голод 1933 року став наслідком чергової кофіскації хлібозаготівель з урожаю 1932 року. На відміну від 1931 р. у 1932 р. у разі відсутності у селян зерна, проводилася конфіскація їхніх незернових запасів продовольства. В результаті цього перевага смертності над народжуваністю в українських селах почалася вже з жовтня 1932 року. Апогей голодомору припав на червень 1933 року, коли статистичні органи реєстрували десятикратно більшу, ніж звичайно, смертність у селах (тепер також відомо, що насправді було зареєстровано не більше половини смертних випадків). Аналіз статистичних даних вказує на те, що у 1933 р. від голоду померло 3 238 тис. людей. Або, беручи до уваги неточність статистики, цифри в діапазоні від 3 до 3,5 млн. людей.
Крім прямих втрат від голоду, тобто загибелі людей, є втрати опосередковані — падіння народжуваності. Відбулося зниження природного приросту населення з 662 тис. на рік у 1927 році до 97 тис. на рік у 1933 році (без врахування померлих від голоду) і 88 тис. на рік у 1934 році.
Якщо прямі втрати у 1932 році становлять 144 тис., то загальні, включаючи ненароджених, визначаються цифрою 443 тис. людей. Прямі й опосередковані втрати за 1932—1933 рр. разом з демографічним відлунням 1934 року становлять 4 649 тис. людей. Ці дані характеризують демографічні наслідки голодомору 1932—1933 рр.
Статистичні таблиці
|
Кількість помeрлих (у тисячах) в Україні за 1933 році за національністю
|
|
Національність
|
у містах
|
у селах
|
всього
|
|
українці
|
111,8
|
1440,4
|
1552,2
|
|
росіяни
|
33,2
|
51,8
|
85,0
|
|
євреї
|
20,1
|
6,9
|
27,0
|
|
поляки
|
2,8
|
17,9
|
20,7
|
|
молдовани
|
0,1
|
16,0
|
16,1
|
|
німці
|
1,7
|
11,5
|
13,2
|
|
болгари
|
0,2
|
7,5
|
7,7
|
|
греки
|
0,7
|
1,8
|
2,5
|
|
інші
|
60,4
|
124,2
|
184,6
|
|
всього
|
230,9
|
1678,1
|
1909,0
|
|
Статистика смертності по областях у відсотках від загальної кількості смертей в УРСР
|
|
Області
|
1927—1928 рр.(%)
|
1933 р.(%)
|
1935—1936 рр.(%)
|
|
Київська
|
19,7
|
26,8
|
17,7
|
|
Чернігівська
|
10,4
|
6,3
|
10,0
|
|
Вінницька
|
16,0
|
14,5
|
17,4
|
|
Харківська
|
19,2
|
26,0
|
15,1
|
|
Дніпропетровська
|
11,6
|
9,6
|
11,3
|
|
Одеська
|
10,2
|
8,6
|
9,5
|
|
Донецька
|
10,8
|
6,4
|
16,9
|
|
МАСРР
|
2,1
|
1,8
|
2,1
|
|
Динаміка смертності по УРСР (між переписами 1926 і 1937 рр.)
|
|
Роки
|
|
1927
|
1928
|
1929
|
1930
|
1931
|
1932
|
1933
|
1934
|
1935
|
1936
|
|
УРСР
|
тис.
% |
522,6
|
495,7
|
538,7
|
538,1
|
514
|
668,2
|
1850,3
|
483,4
|
341,9
|
361,3
|
|
100
|
100
|
100
|
100
|
100
|
100
|
100
|
100
|
100
|
100
|
|
Київська
|
тис.
% |
104
|
99,9
|
106,9
|
113,0
|
103
|
161,3
|
495,4
|
88,8
|
57,5
|
66,8
|
|
19,1
|
20,2
|
19,8
|
21,0
|
20,2
|
24,1
|
26,8
|
18,4
|
16,8
|
18,5
|
|
Чернигівська
|
тис.
% |
54,6
|
50,9
|
53,8
|
47,2
|
49,0
|
58,2
|
117,3
|
64,3
|
32,2
|
37,2
|
|
10,5
|
10,3
|
10,0
|
8,8
|
9,5
|
8,7
|
6,3
|
13,3
|
9,7
|
10,3
|
|
Вінницька
|
тис.
% |
86,4
|
77,9
|
81,9
|
84,8
|
76,8
|
95,2
|
268,5
|
78,3
|
62,9
|
59,7
|
|
16,5
|
15,7
|
15,2
|
15,8
|
14,9
|
14,2
|
14,5
|
16,2
|
18,4
|
16,5
|
|
Харківська
|
тис.
% |
101
|
94,1
|
109,1
|
1-2,0
|
104
|
126,1
|
481,9
|
69,4
|
49,5
|
57,0
|
|
19,5
|
19,0
|
20,3
|
19,0
|
20,2
|
18,9
|
26,0
|
14,4
|
14,5
|
15,8
|
|
Дніпропетровська
|
тис.
% |
56,7
|
56,6
|
60,1
|
60,6
|
55,7
|
66,2
|
176,7
|
52,5
|
38,8
|
40,1
|
|
10,9
|
11,4
|
11,2
|
11,2
|
10,8
|
9,9
|
9,6
|
10,9
|
11,4
|
11,1
|
|
Одеська
|
тис.
% |
52,6
|
51,2
|
51,6
|
52,6
|
46,4
|
57,9
|
159,3
|
39,2
|
34,5
|
31,9
|
|
10,0
|
10,3
|
9,6
|
9,8
|
9,0
|
8,7
|
8,6
|
8,1
|
10,1
|
8,8
|
|
Донецька
|
тис.
% |
55,7
|
54,5
|
65,2
|
65,4
|
67,5
|
88,3
|
119,0
|
79,4
|
57,8
|
61,2
|
|
10,7
|
11,0
|
12,1
|
12,2
|
13,1
|
13,2
|
6,4
|
16,4
|
16,9
|
16,9
|
|
МАСРР
|
тис.
% |
10,2
|
10,6
|
10,1
|
12,7
|
11,3
|
15,0
|
32,2
|
11,5
|
7,7
|
7,4
|
|
2,0
|
2,1
|
1,9
|
2,4
|
2,2
|
2,2
|
1,7
|
2,4
|
2,3
|
2,1
|
|
Представники найчисельніших етносів на території СРСР за матеріалами переписів 1926, 1937 рр. (витяг)
|
|
Національність
|
1926 р.
|
1937 р.
|
1937 у % до 1926
|
|
росіяни
|
77 791 124
|
93 933 065
|
120,7 %
|
|
українці
|
31 194 976
|
26 421 212
|
84,7 %
|
|
білоруси
|
4 738 923
|
4 874 061
|
102,9 %
|
|
узбеки
|
3 955 238
|
4 550 532
|
115 %
|
|
татари
|
3 029 995
|
3 793 413
|
125,2 %
|
|
казахи
|
3 968 289
|
2 862 458
|
72,1 %
|
|
євреї
|
2 672 499
|
2 715 106
|
101,6 %
|
|
азербайджанці
|
1 706 605
|
2 134 648
|
125,1 %
|
|
грузини
|
1 821 184
|
2 097 069
|
115,1 %
|
|
вірмени
|
1 568 197
|
1 968 721
|
125,5 %
|
Український голодомор на тлі загальносоюзного голоду
За даними ЗАГСів про національну приналежність померлих, в Україні люди гинули за ознакою місця проживання, а не національності. Невисокою є питома вага загиблих росіян та євреїв в їх загальній чисельності, оскільки вони жили в основному у містах, де функціонувала карткова система постачання продовольством. Поляки або болгари гинули в таких же пропорціях, як українці, тому що основна їх частина теж проживала у сільській місцевості.
Проте сталінський інтернаціоналізм закінчувався на кордонах союзних республік. Зріз загальносоюзної картини голоду визначається лідерством України і, до певної міри — Північно-Кавказького краю. Якби можна було б виділити Кубанський округ, то його показники наблизилися б до українських. В цій таблиці кубанські показники розчиняються в показниках п’яти інших округів Північно-Кавказького краю.
У двох поволзьких краях, які охоплюють територію сучасних п’яти областей (Волгоградська, Оренбурзька, Пензенська, Самарська і Саратовська) сукупною площею 435 тис. кв. км., від голоду померло, за розрахунками московського історика В.Кондрашина, 366 тис. чоловік. В Україні, площа якої до 1939 року становила 450 тис. кв. км., від голоду померло 3 238 тис. чоловік, тобто на порядок більше.
Поволзький голод 1933 року нагадує український 1932 року. В обох випадках у селян забирали геть усе зерно — основний продукт харчування. Проте в добре поставлених селянських садибах залишалася свійська худоба і птиця, а також незернові продовольчі продукти тривалого зберігання — сало, картопля, цибуля, буряки, сушеня тощо.
Восени 1932 року в Україні і на Кубані у тих, хто не виконав хлібозаготівельного плану, тобто у переважної більшості селян, ці запаси продовольства були конфісковані. В результаті голод переріс у голодомор. Такої конфіскації незернового продовольства, тобто терору голодом, в інших регіонах СРСР не спостерігалося. Отже, сталінська тоталітарна держава здійснювала масові репресії не тільки за соціально-класовими, а й за національними ознаками.
|
Регіони європейської частини СРСР, де кількість смертей перевищила кількість народжень у 1933 р.
|
|
регіон
|
місто(тис.)
|
село(тис.)
|
всього(тис.)
|
|
Українська РСР
|
-116,6
|
-1342,4
|
-1459,0
|
|
Північно-Кавказький край
|
−63,9
|
−227,1
|
−291,0
|
|
Нижньо-Волзький край
|
−54,5
|
−108,6
|
−163,1
|
|
Центральна Чорноземна область
|
−23,1
|
−39,2
|
−62,3
|
|
Уральська область
|
−40,1
|
5,5
|
−34,6
|
|
Середньо-Волзький край
|
−29,1
|
13,7
|
−15,4
|
|
Північний край
|
−7,1
|
1,6
|
−5,5
|
Причини Голодомору
Постанова РНК УРСР та ЦК КП(б)У про саботаж хлібозаготівель
Для виявлення причин Голодомору необхідно вивчати та співставляти величезну кількість документів, адже, як зазначають дослідники, у організаторів Голодомору не було ніяких причин документувати (а тим більше оприлюднювати) свою мету.
Результати такого аналізу свідчать, що причиною голодомору стала політика сталінського режиму одночасно щодо українців як нації і щодо селян як класу. Головною метою організації штучного голоду був підрив соціальної бази опору українців проти комуністичної влади для забезпечення тотального контролю з боку держави за всіма верствами населення (з огляду на те, що, як тоді вважалося, міський пролетаріат не створює проблем щодо його контролю).
Позицію радянського уряду щодо українського селянства найкраще висвітлюють промови його провідників та тогочасні публікації в офіційних радянських медіях. Зокрема Йосиф Сталін стверджував:
«Національна проблема, в самій своїй суті, це селянська проблема»
«Пролетарська правда» номер від 22 січня 1930 р.
«знищення соціальної бази українського націоналізму — індивідуальних селянських господарств — було одним із основних завдань колективізації на Україні»
Виступаючи на XVII з’їзді партії, керівник Компартії України Косіор заявив:
«націоналістичний ухил у Комуністичній партії України… грав виняткову роль у спричиненні та поглибленні кризи в сільському господарстві»
Він також промовляв на партійних зборах влітку 1930 року:
«Селянин приймає нову тактику. Він відмовляється збирати урожай. Він хоче згноїти зерно, щоб задушити радянський уряд кістлявою рукою голоду. Але ворог прорахувався. Ми покажемо йому, що таке голод. Ваше завдання покінчити з куркульським саботажем урожаю. Ви мусите зібрати його до останньої зернини і відразу відправити на заготівельний пункт. Селяни не працюють. Вони розраховують на попередньо зібране зерно, яке вони заховали в ямах. Ми повинні примусити їх відкрити свої ями»
Шеф ОДПУ в Україні Балицький про боротьбу проти селянства в Україні:
«У 1933 р. кулак ОДПУ вдарив у двох напрямах. Спочатку його удар відчули на собі куркульські петлюрівські елементи на селі, а по-друге, головні осередки націоналізму»
«Механізм» Голодомору
Виїзд червоної валки з хлібом. Колгосп «Хвиля пролетарської революції». Харківська область. 1932 рік
«Спосіб, за допомогою якого людей нищили, був найжахливішим з досі відомих» — Ален Безансон.
Для виявлення суті Голодомору (тобто, як саме «морили голодом») при аналізі подій доцільно зосередитися не на тому, чи дійсно в Україні у 1931—1932 рр. був поганий врожай зернових і які були цьому причини і не на тому, чи був поганий врожай також в інших частинах СРСР, тому що, як відомо, скупі врожаї не є незвичайним явищем у сільскому господарстві будь-якої країни. Найбільш важливо те, яких заходів було вжито керівництвом СРСР (відтак — і керівництвом тодішньої Радянської України) щоб максимально посилити ураження (сільского, перш за все) населення України голодом.
Відповідно до результатів досліджень, для досягнення бажаної мети — покарання голодом — організаторами Голодомору було використано наступний механізм:
- В рік неурожаю зернових культур плани хлібозаготівлі були значно підвищені;
- Під прикриттям посиленої кампанії хлібозаготівлі було запроваджено «свідомо здійснювану конфіскацію продовольства» через запровадження натурального штрафування (м’ясом, картоплею та іншими продовольчими продуктами) за невиконання планів хлібозаготівлі.
- Селянам України та Кубані (на той час заселеної етнічними українцями) радянський уряд свідомо і планомірно не давав можливості виїхати з територій уражених голодом. Дивись Директиву ЦК ВКП(б) и СНК СССР в связи с массовым выездом крестьян за пределы Украины
Таким чином, хоча зменшення врожайності практично завжди призводить до деякого («пропорційного») погіршення умов харчування населення, практично всі дослідники визнають, що в умовах України голод такого масштабу міг бути і був організований лише штучно і навмисно.
Украина 32-33-го годов была самым большим и самым страшным кладбищем в сердце Европы
В Верховной Раде пока нет большинства в поддержку признания геноцида украинского народа 32-33-го годов. Однако «Факты» выяснили, что на родине тех, кто не признает геноцид, до сих пор живы свидетели времен, когда у крестьян забирале все съедобное, обрекая на смерть или нечеловеческое существование.
Пока большевистские амбары трещали от зерна, миллионы людей погибали голодной смертью. Этого никогда не забудут те, кому удалось выжить. В запорожском селе Титовое спасся от мора отец главного коммуниста Петра Симоненко. В Титовом голод забрал 150 душ. Чтобы выжить, люди ели здохших коней и собак. Похлебка из лебеды, каша из голых кукурузных кочанов или блины из желудей тогда были за счастье.
Екатерина Нечипоренко, свидетель Голодомора 1932-33 гг.: «Пекли мы хлеб из этих желудей, а он был такой горький, что рвота, нельзя взять».
В городке Шпола на Черкасщине – родине бывшего спикера и министра сельского хозяйства Александра Ткаченко, его старенькая мать также хорошо помнит о Голодоморе. Ей повезло — Ефросиния Афанасьевна работала в столовой, поэтому и сама спаслась, и семье помогла.
Ефросиния Ткаченко, свидетель Голодомора 1932-33 гг.: «У повара выпрошу то хлеба, то сухари, заберу, как останутся, то так им помогала. Чем могла, то они выжили, а так люди умирали. Было такое горе, было».
Екатерина Самойлик, народный депутат Украины, фракция КПУ: «Мы признаем голод, который действительно был и который связан с неурожаем, так как он был не только на территории Украины. И сказать, что выборочно погибали только украинцы, извините пожалуйста, погибло очень много людей». (Это ж надо настолько не иметь совести! — ред.)
Далекие же от политики люди помнят о другом – урожай был неплохим, но приходили карательные отряды и забирали из домов последние крошки хлеба, выметали последние зерна, чтобы выполнить сталинский план хлебозаготовки.
Мария Ильин, свидетель Голодомора 1932-33 гг.: «Все забирали. Хлеб забирали, все надо было прятать».
Александр Пантус, свидетель Голодомора 1932-33 гг.: «Выскребли, выбрали. Даже кони, и те ходили дохлые, а люди умирали».
В селе Гайки на Житомирщине, родине социалиста Александра Барановского, еще живет несколько человек, которые точно знают, что такое Голодомор. Помнит об эти страшные тяжелые времена и дряхлая липа. Ее листва и кора спасли жизни не одному человеку.
Нина Лебедь, свидетель Голодомора 1932-33 гг.: «Здесь у нас липа такая стояла, ее коры надрали, и немного мололи. Да насобираем гнилой картонки и пампушки пекли. Такие вкусные уж они были, эти пампушки из той гнилой картошки».
Родители Александра Барановского голодомор пережили, но теперь их уже нет. На их дворе теперь хозяйничает сын. За то, что социалисты тянут с признанием Голодомора геноцидом, односельчане Барановского на него не обижаются – он и дорогу построил, и свет, и радио у Гайки провел. Не спешат признавать очевидное и регионалы – они предлагают заменить слово «геноцид» на «трагедию украинского народа». Свидетели тех страшных событий и рады забыть о голодном ужасе, но память не обманешь.
Мария Тычина, свидетель Голодомора 1932-33 гг.: «Все я помню, какое горе было, Боже, сейчас очень хорошо жить»
>
